Головна Інтерв'ю "Азов" 2022

«Якби ще тиждень такої жесті, він би просто збожеволів»: дружина бійця полку «Азов»

Українські бійці сидять в автобусі після евакуації з «Азовсталі», 17 травня 2022 року. Фото: AP Photo / Alexei Alexandrov

Леся Пиняк, Христина Коціра | hromadske

Сім кіл пекла, пекельне пекло, обстріли з неба, моря та суші, випалення людей до кісток, 70 загиблих за один авіаудар, побратим на руках стік кров’ю, бо відірвало ноги. Так усі жахи останніх тижнів на «Азовсталі» Наталії Зарицькій описав її чоловік Богдан — боєць полку «Азов». Востаннє звістку від нього Наталя отримала вісім днів тому.

hromadske поговорило з Наталею про полон, про інформацію, яку мають родичі щодо умов тримання бійців, котрі вийшли з «Азовсталі», а також про віру в те, що вони побачать своїх близьких вдома.

Далі — пряма мова Наталії Зарицької, дружини бійця «Азова».

Наталія Зарицька, дружини бійця «Азова», під час конференції у Стамбулі, 20 травня 2022 року Фото: AP Photo / Emrah Gurel

З тридцяти двох загинули двадцять чотири

Крайній раз мій чоловік виходив на зв’язок 17 травня. У цей час я була в кабінеті посла України в Туреччині. Несподівано — до того не було десять днів зв’язку, — 17 травня чоловік написав (що для нього зовсім не характерно, на пошту) два листи. Написав, що буде виконувати наказ. Що є команда: для того, щоб зберегти життя, треба йти в полон.

Він описав страшні речі — сказав, що ті хлопці, яких я знала, з якими він служив раніше у взводі, з якими він жив у кімнаті, включно з командиром, загинули. Сказав, що з тридцяти двох хлопців двадцять чотири загиблих. Це в лише одному взводі, де він раніше був.

З восьми хлопців, які залишилися живими, лише один вцілів — у решти поранення різного ступеню тяжкості. Сказав мені знайти родичів двох хлопців. З одним хлопцем все нормально: живий, маму я відшукала. В нього було легке осколкове поранення нижніх кінцівок. А інший хлопець — йому відірвало ноги. Загалом двом хлопцям відірвало ноги, і один з них стік кров’ю в мого чоловіка на очах. Це було жахливо читати.

«Не плачу, не істерю, але в мене ноги підкошуються від вигляду чоловіка»

Чоловік сказав, що якби ще тиждень такої жесті, то він би просто збожеволів. А так, в принципі, зберігає ясну свідомість, дав знати, що з ним все гаразд, що руки-ноги цілі. Ну, ми так пишемо, знаєте, «норм», короткими повідомленнями: «Я норм, живий-здоровий». Це означає, що руки-ноги на місці, а що там далі — невідомо.

Схуд на 20 кілограмів — це він мені ще в середині квітня писав. А крайнє фото він мені скидав, здається, 7-го травня. Він просто жовтий і вихудалий. Ті фото, які були в середині лютого, в перші дні війни, і ті фотографії, які от наразі, на початок травня і середина квітня… Ні, я не плачу, не істерю, але в мене ноги підкошуються від вигляду чоловіка.

Казав, що протягом тижня за один авіаудар загинуло 70 людей, 17 з отих побратимів, з якими він служив, з того взводу. Сказав, що був якийсь такий напалм, що випалив їх до кісток — залишилися тільки кістки, він був очевидцем того. Він і раніше зазначав, що ситуація вже не те що критична, а надкритична, що це пекло, сім кіл пекла просто.

«Наталю, я би навіть і застрелився»

Казав, що надбудови над заводом зруйновані, і бомби влучають тепер просто в ті бункери. Раніше мені казав: «Наталю, я би навіть і застрелився, якби була така команда, це був би легкий розв’язок, найлегший. Єдине, що від того стримувало і мене, і побратимів, — що держава нам не виплатить, сім’ям не виплатить компенсацію». Це вони дуже-дуже за нас переживають, як ми тут будемо.

Казав, що це просто неймовірний жах був. І говорив, що перспектива сидіти без ніг, стікати кров’ю без ліків і чекати на вірну смерть, коли тобі окупант постукає автоматом в двері — це… ну ви самі розумієте.

Ще казав, що за день до зв’язку був жах, і за тиждень до того був жах: постійне бомбардування, авіанальоти, взяття їх піхотою, обстріли з землі, з неба, з води, з моря, корабельною артилерією. Сказав, що найгірше почалося, коли окупантам вдалося захопити так звану шлакову гору на території заводу — з неї було гарно коригувати вогонь і вести обстріли. От відтоді для них почалося щось ще пекельніше від пекла.

Заспокійливий рюкзак із книжками

Він написав, що буде знищувати телефон, всі девайси. Написав, що дозволили взяти маленький рюкзачок із речами. Мій чоловік має почуття гумору: сказав, що в нього було два рюкзаки з собою — тривожний і заспокійливий з книжками. Я не знаю, яким дивом він зберіг підручники з німецької і з англійської мови, які я йому надіслала. Він сказав, що в полон візьме з собою підручники, а я себе тепер картаю, що, може, треба було позбутися підручника з німецької мови — це ж точно скажуть, що він неофашист, от, мовляв, зв’язок з Німеччиною.

Потім, після того, як я отримала два листи, він написав мені з іншого номеру, не зі свого. Але я знаю, що це він: ми спілкуємося втаємниченою мовою, такою, як тільки ми можемо говорити. Тобто це точно залізобетонно він писав. Ми тоді були вчотирьох в Туреччині з іншими дівчатами (це були і дружина прикордонника, і дружина морпіха 36-тої бригади, і мама азовця, і я — дружина азовця, тобто така збірна з захисту захисників Маріуполя), то їм теж чоловіки десь плюс-мінус за дві-три години відписали, що така ж команда була дана. Ми дуже переживали і наразі не маємо списків, чи вони гарантовано вийшли. Бо намір був, але чи вони вийшли і де вони зараз, я не знаю.

Ми точно знаємо, що виходили вони частинами, що їх було багато, що неможливо було за день усім вийти. Тобто це мав би бути тривалий процес.

Всі зусилля, щоб повернути азовців додому живими

Влада, на моє переконання, робить ті кроки, які потрібно. Ми спрямовуємо наші зусилля в єдине русло… У мене тут вдома цілий штаб, купа дзвінків на три месенджери одночасно. Позиція була така: діяти в унісон з командуванням полку і захисників, щоб тема Маріуполя не сходила з вуст. Є певні гарантії того, що якщо увага прикута до проблеми, значить, хоч якась є надія, що окупанти не посміють ницо знищити наших хлопців, бо прецеденти того вже були.

Мета нашої поїздки до Туреччини — просити ті країни (а їх дуже небагато, їх можна на пальці однієї руки перелічити), які можуть вести діалог з путіним, про процедуру екстракції, або щось на кшталт цієї процедури, коли військові вивозяться на територію іншої третьої сторони з гарантією того, що вони більше не братимуть участі в бойових діях аж до кінця війни.

Однак ми знаємо, що з росією дуже важко говорити. Ми вдячні турецьким лідерам і народу Туреччини за ті кроки, які вже були здійснені, за ті намагання налагодити діалог. Туреччина була готова приймати наших бійців, про це говорив Мустафа Джемілєв на пресконференції.

Також відбулася зустріч з Вселенським Патріархом Варфоломієм. Мене дуже надихнула ця зустріч. Світ весь молиться, і було сказано, що ситуація зміниться на краще, і путін передумає вбивати захисників Маріуполя. І, на наше переконання, ви знаєте, вони є героями сьогодення. Але якщо їх знищать, то вони стануть не тільки героями сьогодення — пам’ять про захисників Маріуполя закріпиться на віки. Проте цього не можна допускати, вони потрібні нам живими.

Ми б хотіли розуміти, в яких умовах їх утримують: чи годують, чи є умови для сну, чи не застосовуються тортури, — тому що наразі такої інформації в мене нема, і це основний наш біль і занепокоєння. Тим часом ми не сидимо склавши руки: ми зустрілися з Епіфанієм, попросили в митрополита благословення на добру справу. Ми, рідні захисників Маріуполя, хочемо створити організацію, яка буде опікуватися військовополоненими — усіма.

hromadske

Джерело

<<Архив Тайры. Кадры из Мариуполя с камер, закрепленных на теле парамедика
>>«Мировое сообщество должно не забывать бойцов «Азовстали»: жены военных полка «Азов»