Автор: Олеся Николаенко
Вибачте, але я не вірю нікому і не вірю ні в кого окрім свого чоловіка.
22 лютого він звільнився з роботи. 23го – зібрав речі і поїхав в Маріуполь. Він сам обрав куди їхати, які землі боронити і з ким стояти пліч-о-пліч. Він зробив свій вибір ще до того, як отримав дзвінок з воєнкомату.
Він їхав потягом вночі, коли почався наступ, він йшов пішки в Марік з іншими військовими, коли потяг не поїхав далі, коли всі автівки їхали з міста і ніхто не захотів підвезти їх до військової частини.
За всі ці дні в нього була можливість покинути місто – він зробив свій вибір і залишився.
За всі роки війни він не отримав жодного поранення, і в цій війні він теж цілий. Бо така в нього доля. Жити, боротися і бути прикладом мужності. Самому свою долю обирати.
Я не буду просити допомоги в лідерів країн, бо вони для мене не лідери, я не буду підписувати петиції, які ніхто не читає. (Небо вже закрили нам? 🤦♀️) Кого б не благали, кому б не писали – всім або байдуже, або вони ніхуя не вирішують. Ми благали врятувати ціле місто і ніхто цього не зробив, а тепер ви думаєте, що заради одного заводу всі перевернуть цю планету?
МІЙ ЧОЛОВІК ЖОДНОГО РАЗУ НЕ ПРОСИВ МЕНЕ ПРО ДОПОМОГУ, ЖОДНОГО РАЗУ НЕ ПРОСИВ ПРО ДЕБЛОКАДУ, А ЛИШЕ СМІЯВСЯ, КОЛИ Я КАЗАЛА, ЩО СКОРО ЇХ ВРЯТУЮТЬ. ЗНАВ ПРАВДУ І ЗАЛИШАВСЯ З ТИМИ, КОГО НЕ КИНЕ. МІГ ВРЯТУВАТИСЯ, АЛЕ ВКОТРЕ ЗРОБИВ ВИБІР: МІЖ МНОЮ І БРАТЕРСТВОМ.
Я ВІРЮ ТІЛЬКИ В НЬОГО.
ВІН І ЗАРАЗ ВИРІШУЄ СВОЮ ДОЛЮ.
ДомБро News
Джерело
