Ганна Курцановська | СВОЇ.CITY
Владислав Солонський у 2014, з початком війни росії проти України, пішов добровольцем до лав “Азову”. Так для нього почалася битва за волю і свободу України. Разом з побратимами він боронив Маріуполь з початком повномасштабної війни. З ними вийшов з “Азовсталі” у російський полон. Їх привезли в Оленівку. Звідти “Осип” більше, на жаль, не повернеться — він загинув під час теракту, який росіяни влаштували в ніч на 29 липня 2022 року.
Свої спільно з платформою Меморіал зібрали історії десяти українських захисників, які загинули в Оленівці. Вони мужньо захищали країну, кожен мав мрії та майбутнє. Але тепер герої живуть лише у спогадах близьких.
Дізнатись імена загиблих у Оленівці захисників можна на сайті спецпроєкту за цим посиланням.
Владислав Солонський родом з Бердянського району Запорізької області. Чоловік був учасником Революції гідності. Коли у 2014 році почалася війна, одразу пішов до військкомату, але через тяжку травму спини йому відмовили.
“Хіба це зупинило мого чоловіка?!, — згадує Світлана. — Владислав пішов у тоді ще добровольчий батальйон “Азов”, який тільки почав формуватися. Він став одним з тих військових, хто структурував основу “Азову” і вчив новобранців. Згодом його призначили командиром автороти бази в Урзуфі. На початку повномасштабного вторгнення “Осип” був офіцером-логістом групи тилового забезпечення”.
У березні 2022-го дружина зрозуміла всю трагічність ситуації в Маріуполі, тоді на один з бункерів “Азовсталі” впала бомба. Коли Владислав вийшов на зв’язок, розповів, що дивом вижив. Десь о першій ночі він вийшов покурити й в цей момент росіяни з літака скинули тритонну авіабомбу.
Багато бійців тоді загинуло, а “Осип” отримав сильну контузію, через яку певний час не міг ходити. Солонський тоді написав дружині: “Я втратив усіх своїх друзів, з якими був поруч ці місяці”.
Виходячи у почесний полон, Владислав неодноразово говорив Світлані, що за них ручаються треті країни, кілька місяців і всі захисники Маріуполя будуть вдома. При виході у полон з “Азовсталі” Владиславу вдалося передати дружині пакунок, в якому був його телефон, нагороди, усі документи та весільна каблучка, яку ніколи не знімав.
Останнє смс з невідомого номера Владислав надіслав дружині 26 липня: “Обіймаю міцно, люблю безмежно. Чекаю зустрічі”.
Наступного дня частину полонених бійців перевели в окремий барак. Вони думали, що їх ведуть на обмін. А насправді — на неминучу смерть.
А в ніч проти 29 липня стався теракт. У списках серед загиблих було прізвище чоловіка Світлани. Владислав був під номером 66. Жінка одразу ж повернулася з Польщі в Україну з донькою Софією.
А потім новина, що є збіг ДНК доньки з ДНК Владислава. Остання зустріч подружжя, яке прожило 20 років у любові та злагоді, відбулася 12 листопада у київському морзі, коли Світлана тримала холодну руку чоловіка через чорний пакет. Того ж дня “азовця” провели в останній путь. Владислава Солонського поховали на Берковецькому кладовищі у Києві.
Світлана Солонська ще навесні 2022 року написала своєму чоловікові листа, який Владислав ніколи вже не отримає і не прочитає…
“Мій любий, перечитую твоє смс і дуже радію, що сьогодні побачила “плюсик”. Молюся за тебе вранці, та особливо вночі…о другій годині ночі, коли бомби падають на вас. Уявляю, що в мене є білі крила і я ними закриваю “Азовсталь” і тебе від бомб.
Один раз ти врятувався, сказав, що вижив дивом. Мабуть, це тому, що я за тебе молилася… Владік, я відчуваю твій біль, розпач за друзів, які загинули. Це просто пекло.
Ми з донечкою виїхали з окупації, зараз ми в Польщі, ми в безпеці. Я рада, що тобі стало легше від цих новин. Я зробила все, про що ти просив. Ти сказав: “Якби ще вирватися от на 10 хвилин, щоб вас обійняти, мої дівчатка”.
Вчора вночі ти написав смс, що у вас, у військових, є таке поняття як розділення задач: одні залишаються, щоб виконати бойові задачі, а інші йдуть далі, щоб просуватися вперед. І ти сказав, щоб я була готова, що ти залишишся, а я виконуватиму далі нашу спільну задачу — піклуватися про нашу дитину, дочекатися онуків. Ні, я не згодна!
Послухай, про Маріуполь і “Азовсталь” говорить увесь світ. Шкільний психолог Софії розплакалася, коли дізналася, що ти на “Азовсталі”. Тут, в Польщі, “Азовсталь” не сходить з головних новин. І ви тут герої. Та й скрізь. Про вас казали на “Євробаченні” — вас врятують.
Ти будеш жити. Я хочу дочекатися онуків з тобою.
Коханий, ти просив фото дерев і річки, і наше фото з Сонею. Я спробую тобі надіслати. Я спробую поїсти та поспати, як ти просив. Добре, постараюсь бути сильною.
Обіймаю тебе любий. Дуже люблю. І дуже-дуже сумую. Чекаю вдома”.
СВОЇ.CITY
