СЕРГІЙ ПРИТУЛА: НЕ ВІРЮ В ЗБІГ ОБСТАВИН

Сергій Притула – людина-оркестр. Інакше його назвати не можна. Здається він встигає все: працювати на телебаченні, гастролювати зі своїм гумористичним шоу по Україні, незважаючи на важку травму ноги, бути в цей же час гарним батьком, чоловіком і… волонтером. «ТV-Парк» поспілкувались з ведучим Нового каналу про благодійність, віру в себе і невдалі жарти.

— «Вар’яти» — це гумор-шоу, а які відчуття у вас виникають, коли людям не смішно?

— Це нормальний процес. Не буває такого гумориста в світі, в якого 100% коефіцієнт корисної дії. Це неможливо! Багато є таких речей, які видаються тобі смішними, а глядач їх не сприймає. Саме тому важливий процес обкатки матеріалу перед зйомками, щоб потім не дивуватися, чому цей жарт не зайшов. В мене буває так: написав 10 блоків, 1-2 не зайшли, я їх викинув. Наступного дня щось переписав, дописав, поміняв, обкатав… Ок! Бувають моменти, що глядачі занадто близько сприймають жарт. Коли горів Нотр-Дам де Парі, я сказав, що це велика втрата для світової культури, оспівана в багатьох творах — якщо глобально дивитися. А якщо конкретно, то просто в центрі Парижа була пожежа в церкві. Але в нас вся стрічка в Facebook була завалена постами: «О, Боже! Як далі жити? В мене сльози…». Я кажу, он від’їдь до Дубно, там Тараканівський форт на очах розвалюється, я щось жодного не бачив в соцмережах з кислим лицем, який казав би: «Люди, Тараканівський форт зникає!» З цього жарту ніхто не сміявся, бо в залі були глядачі, які виставляли собі в стрічці про пожежу в Нотр-Дамі. Моя спроба посміятися над таким, виявилася занадто цинічним проявом, мій глядач цього не оцінив, і навіть образився. Бувають такі «факапи». Але це не дуже часті явища в нашій роботі, слава Богу.

— Пам’ятаєте як переїхали до столиці?

— 14 років тому я переїхав з Тернополя до Києва. Підкорювати столицю я «понаїхав» з гарячим серцем, однією сумкою і кишенею, в якій лежали 35 гривень і 50$. Місто не чекало мене з обіймами. Стосунки складались цікаво. Особливо, зважаючи, що через місяць після переїзду проект на Інтері, де я був ведучим, закрився і залишилась тільки ставка на MusicRadio. Але з часом ми порозумілися. Київ — чудове місто для реалізації своїх амбіцій.

— Багато хто не наважується на подібні зміни, як от переїзд в інше місто, бо не впевнений у власних силах. Як вірити в себе?

— Не знаю. Я вірю в себе. Кожен кує своє щастя. Якщо ти не впевнений в собі, як ти тоді досягнеш щастя? Головне аби ця віра, не переросла в надмірну самовпевненість. Якщо не ставити високої планки, на що можна претендувати взагалі? Дуже часто замість того, щоб сказати слово підтримки, люди навколо намагаються зневірити тебе, що ти зможеш досягти чогось. В мене була суперечка в Фейсбуці з однією жінкою. Вона казала: «Нащо ти йдеш в політику? В тебе нічого не вийде». Я собі згадував, що під час навчання в інституті, мені так само казали про радіо. Потім мені казали не лізти в телебачення, а лишатися на радіо. Зараз в мене декілька “Телетріумфів”. Якби я не ставив собі вищу планку, і не працював над собою, мабуть нічого не вийшло.

— А може телебачення, то була просто доля? Наскільки Ви забобонний?

— Я не вірю в збіг обставин. Я вірю в закономірність дій і наслідків. Можна називати це як завгодно: доля, зорі лягли і т.ін. Але будь що виходить з дій, які мають свої наслідки. Я точно не парюся, якщо хтось з пустим відром переходить мені дорогу, чи чорна кішка пробігла, не плюю через ліве плече, і не тримаю схрещені пальці і дулі в кишенях. Я дуже цинічно ставлюся до всього цього.

— Як думаєте, чому люди вірять в містику?

— З одного боку, вони намагаються перевести відповідальність з себе, на когось. Людям дуже важко усвідомлювати, що це вони щось зробили неправильно. Тому і шукають пояснення в гороскопах, в долі, явищах і тому подібне. З іншого боку, багато прикмет має абсолютно логічне пояснення, в якому ніхто не хоче копатися. Чому коли розсипалась сіль, то до сварки? Якихось 300 років тому, коли в Україні було чумацтво, і коли чумаки йшли з Київщини на Крим, кожен такий похід був складним. Багато хлопців не поверталися назад. Коли вони такою тяжкою працею привозили сіль додому, а жінка її розсипала, як на неї не накричати: «Не цінуєш тієї важкої справи!» Тому я розумію звідки пішла ця прикмета. А коли зараз сіль — в кожному магазині, нащо ото сваритися?!

— Наскільки важливо для медійної людини брати участь у соціальному житті?

— Я страшенно радий, що останні років 12 займаюся, в тій чи іншій формі, благодійністю. Коли я опікався дитячими будинками, я ніде про це не афішував. Тоді суспільство це сприймало з відторгненням. Вважали, що якийсь чувак з телевізора просто піариться на дітях. Тому я про це ніколи не згадував.

Зараз людям з шоу-бізнесу важливо показувати свою соціальну активність, підтримувати ті чи інші напрямки. Крикунів, які будуть тебе звинувачувати в піарі — завжди багато. Але якщо хтось візьме за приклад твою поведінку, значить ти все робиш правильно. Волонтерство, яким я займаюся, я роблю публічно, бо окрім свої грошей і грошей «Варятів»( які сумарно складають в межах 15-20% від загальнорічного збору коштів) у цьому беруть участь багато інших людей. Кілька разів на рік я все одно повертаюся до своїх старих проектів підтримки дітлахів, тут я не вказую ніяких цифр, але виставляю декілька фото, щоб мотивувати до таких справ інших. Мені непогано платять за озвучку мультфільмів, я їх ніколи не витрачаю на себе чи родину, скеровую на допомогу дітям. Мультики для дітай, то і заробіток з мультикув на дітей :)). Озвучував Нестора у «Викраденій принцесі» — добре заплатили, і я купив в Заліщики в дитячу лікарню спеціальний апарат для реабілітації діток з ДЦП, залишилися гроші — купив ще в Одеську область в дитбудинок комплекти рушників на 100 чоловік. Ще щось озвучив — доклався до літнього табору діточок, батьки яких воювали чи загинули в АТО.  Коли я допомагаю сам, я не кажу скільки на це витрачаю. Це мої гроші, але якщо я можу показати людям приклад, чому ні?

— У вас дуже насичене життя, а ви вже знаєте, де будете відпочивати взимку?

— Поняття відпустка в мене почнеться з 2 січня. 1 січня у нас з шоу «Вар’ятами» вже традиційно четвертий рік концерт у Вінниці. А з хлопцями в мене вже років мабуть 10-ть графік зимової відпустки — просто під копірочку. З 2 по 5-те — це Карпати. Ми збираємося сім’ями, компаніями, куми, друзі, з дітками. 5-того їдемо до мами в Збараж. 6,7 — Святвечір і Різдво. 8-го повертаємося з сім’єю до Києва. І з 9 по 17-19 ми з дружиною кудись летимо у відпустку. У нас є хороша традиція. У дружини день народження на Старий новий рік. Кожного року я старався щоб ми зустрічали її день народження в іншій країні. Кілька разів ми переривали цю традицію, але я сподіваюсь наступного року ми обов’язково знову відновимо.