Ворог постійно завдавав артилерійських ударів по єдиному мосту, яким можна було дістатись «Азовсталі». Частина бійців «Азову» змогли прорватись по мосту під пекельним вогнем противника. Інша — переправлялася по воді на човнах та вплав.
Під шквальними обстрілами, не залишивши напризволяще своїх поранених побратимів, азовці евакуювали їх, ризикуючи життями. Втрачаючи життя.
15 квітня — чорна сторінка в історії «Азову». Тоді полк втратив багатьох славних бійців. Справжніх воїнів. Безстрашних та відданих Україні.
Проте, ця чорна сторінка осяяна подвигом. Подвигом самовідданості, мужності та вірності. Ніхто і ніколи не зітре його з історії.
Наші побратими, які загинули під час прориву, назавжди в нашій пам’яті. Головне завдання «Азову» — не зганьбити їх чин. Не зганьбити пам’ять тих, хто поліг у жорстоких битвах з окупантом до них, і тих, хто загинув після. Гідно продовжити спільну святу справу — визволення України, і довести її до кінця.
Лиш тоді, коли будуть покарані всі кати українського народу; коли додому з полону повернуться всі наші брати; коли останній клаптик української землі знову стане вільним — тільки тоді ми зможемо сказати, що цю справу завершено. Їхню справу. Нашу справу.
АЗОВ
_______________________________
Фінансова допомога бригаді НГУ «Азов»: Azov One
