Ганна Курцановська | СВОЇ.CITY
Златі було лише два роки, коли загинув її батько. Дівчинка майже його не пам’ятає, але знає, що він — герой. Роман Гладій на псевдо “Кеп” — командир міномета і вогневого розрахунку мінометного взводу окремого загону спецпризначення “Азов”, загинув 26 березня 2022 року. Сьогодні, 1 вересня, річниця поховання оборонця Маріуполя. Анастасія Гурбіч робить все можливе, аби вшанувати пам’ять про свого чоловіка, який захищав від російських окупантів місто на березі Азовського моря.
Знайшов і кохану дружину, і найкращого друга
Роман Гладій родом з села Бережниця на Стрийщині Львівської області. Після школи навчався у Харківському університеті внутрішніх справ, працював у Стрийському та Жидачівському відділах поліції. З початком війни у 2014-му приєднався до лав батальйону “Свята Марія”, а через два роки — до лав “Азову”, і тоді ж переїхав до Маріуполя. Брав участь у Широкинській операції.
У селі Урзуф, де розташовувалась одна з баз “Азову”, Роман познайомився з дівчиною на ім’я Анастасія. Через два роки вони одружаться.
“Як зараз пам’ятаю цей день — 27 травня 2017 року. Ми гуляли берегом Азовського моря, сиділи до ранку, розмовляли, сміялися. Через два тижні ми почали жити разом у Кураховому, я звідти родом. Жили у своєму будинку. Розписалися ми 27 серпня 2019 року. Рома сказав: “Я завжди хотів собі не тільки дружину, а ще і друга. І ти такою є”. Коли чоловік їздив на бойові завдання далеко і надовго, я завжди їздила до нього. І не важливо, якою була відстань, ми не могли надовго залишатися одне без одного”.
Подружжя багато мандрувало країною. Особливо вони любили ліси.
“Роман виріс біля Моршинського лісу, він мене і навчив збирати білі гриби. Разом їздили в гори, підкорили скелі Довбуша, скелі Білий камінь. Побували в замку в Золочівському районі, відвідали Свято-Успенську лавру. А ще любили грати в маленький теніс, чоловік професійно ним займався ще з часів навчання в інституті. Підтримував форму і навички вже коли був в “Азові”.
Донька для Романа була всесвітом
У 2020 році у сім’ї народилася донечка Злата. Жінка згадує, що Роман був на пологах і саме він першим взяв її на руки. Подружжя в цей момент плакало від щастя. Чоловік, тримаючи доньку, тоді сказав: “Моя ксерокопія, моя кровиночка, татова красуня”.
“Рома так хотів, щоб я народила дівчинку, був зі мною на всіх скринінгах у Маріуполі. Навіть на УЗД вже було видно, як вона схожа на тата, ми тримались за руки і плакали. Коханий був зі мною на пологах і першим взяв дитину на руки, ми так плакали. Він любив її понад усе. Коли приїздив додому, брав доньку гуляти на вулицю, щоб я відпочила. Завжди питав, які нові слова вона почала говорити, навіть під час бойових дій в Маріуполі він тільки за неї й питав. А коли вона перший раз пішла на горщик, то для нас це була взагалі велика подія, ми так в трубку один одному кричали від радощів”.
Коли Роман приїздив додому, підходив до будинку, то завжди телефонував дружині. Анастасія брала доньку і ставила її на підвіконня, показувала маленькій Златі, що тато йде. Дівчинка стояла і раділа цьому, махала рукою. Казала: “Тато, тато”, коли він відчиняв двері, бігла і лізла до батька на руки. Роман брав на руки улюблену донечку, і заціловував.
“У них був дійсно якийсь дуже сильний зв’язок, це всі помічали. Коли у нього щось траплялось, донька не спала в ці дні. Навіть в той день, коли чоловік загинув, Злата всю ніч плакала. У мене душа розривалась, я так і подумала що щось сталося. Більш детальних подробиць про той день дізнатись поки не вдалось, бо всі друзі Роми загинули”.
Наше останнє спільне свято — день народження Злати
У серпні Анастасія з донькою були у відпустці в Карпатах, як родина загиблого героя. Жили в Коломиї, їздили на водоспад річки Джурин, їздили в Буковель та Яремче. Під час п’ятиденної поїздки з Анастасією та іншими жінками, які на війні втратили чоловіків, працювала психологиня.
Після активного відпочинку, коли Злата лягала спати, Анастасія медитувала і заспокоювалася, вишивала бісером. Каже, що рукоділлям захоплюється ще зі школи. У декреті на замовлення робила брошки й картини з бісеру і муліне. Анастасія каже, хоче відновити своє захоплення, оскільки ця творчість її на деякий час відволікає від важких думок.
“В інтернеті знайшла зразок, в оригіналі був прапор України, а я змінила сама на “Азов”. Весь той час, що вишивала, плакала. Згадувала наші 4,5 роки щасливого життя. Навіть на відстані Рома щодня обов’язково бажав мені з донечкою доброго ранку і спокійної ночі. Дуже важко усвідомлювати, що цього вже ніколи не буде”.
Анастасія з болем згадує останнє спільне святом в колі рідних.
“Це був останній день народження, Златушці 26 січня було 2 рочки. Рому не відпускали з роботи, бо були навчання. Настав цей день, я була дуже розчарована. Ми всі сіли за святковий стіл, і раптом хтось постукав у двері. Пішла відкривати, а там мій чоловік з квітами та подарунком для донечки. Я почала плакати, бо це так важливо, щоб чоловік був поруч в такі моменти життя”.
Бився з ворогом, бо не хотів, щоб донька жила під москалями
Третього лютого “Кеп” поїхав на роботу і більше не повернувся…
“Згадую, як чоловік постійно повторював, що не хоче, щоб донька жила під москалями. Саме тому він був у війську від початку війни. Рома був справжнім патріотом своєї Вітчизни”.
З 24 лютого “Кеп” з побратимами тримав оборону Маріуполя, вони намагалися стримувати ворога, щоб той не зайшов у місто.
“Коли дзвонив, завжди був усміхнений, і казав, все буде Україна. Після того, як окупантам вдалося взяти місто в кільце, коханий подзвонив, це було 23 березня, сказав: “Я тебе дуже сильно кохаю. Скажи Златушці, що тато був героєм і, будь ласка, я тебе дуже прошу, поховай мене вдома”.
Додому їхали разом: я на машині, чоловік — в рефрижераторі
Про те, що Роман загинув 26 березня, Анастасія дізналася наступного дня, їй зателефонували співробітники Патронатної служби “Янголи Азову”. Згодом жінка дізналася, що Роман міняв позицію і в цей час почався авіаналіт. Загинув сержант Гладій від вогнепального поранення. Через пів року, 27 серпня, дружині “Кепа” зателефонував слідчий з Києва і сповістив про збіг ДНК.
“Я поїхала до Києва і забрала свого коханого з моргу. Їхала разом з ним: я попереду в автівці, а він позаду в рефрижераторі. Всю дорогу не могла стримати сліз, ще та табличка “Вантаж 200”. Їхала і не могла повірити, що я везу свого чоловіка ховати, як “Вантаж 200″. Але потім взяла себе в руки та з гідністю пройшла цей шлях, бо знала, що у нас залишилась маленька донька. Я не хотіла, щоб вона бачила мої істерики та сльози. У мене було тільки одне в голові — Рома цього б не схвалив”.
Роман Гладій мріяв відвести доньку в дитячий садочок, а згодом і до школи. До виходу на пенсію “Кепу” залишалося лише два роки. Але, на жаль, тепер 1 вересня в родині — день зі сльозами на очах. Тіло бійця змогли поховати в рідному селі тільки через п’ять місяців після загибелі. Все як він просив під час останньої розмови з коханою дружиною Анастасією. Сержанта “Кепа” 17 квітня 2022 року посмертно нагородили орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Йому назавжди 40 років.
“Злата завжди питає про татка, вона знає, що він на небі. Буває йдемо містом, ми зараз живемо в Хмельницькому, а донька каже: “Там мій тато і він мене бачить” і показує пальчиком в небо. Мені в такі моменти особливо важко і нестерпно боляче”.
СВОЇ.CITY
