Гвардієць “Цербер” служив кулеметником у Маріуполі. Спершу перебував на “Азовсталі”, але потім його відрядили до “Азова”, а потім – на “нуль” у центрі міста.
Військовий отримав поранення, коли росіяни влучили у старий будинок. Через 3 доби його евакуювали гелікоптером у Дніпро.
Історію бійця розповіли у Національній гвардії України.Цербер служив ще до повномасштабного вторгнення. До звільнення у запас лишалось 30 днів.
“Прокинулися по тривозі, але спочатку не повірили, що все це дійсно може відбувалося. За два дні ми були вже на “Азовсталі” – останньому форпості. Але потім нас відрядили до “Азова”.
Ми підвозили снаряди артилерії. Через півтора-два тижні боєкомплект закінчився, і я пішов добровольцем на “нуль”: моя перша позиція була у центрі Маріуполя за Драмтеатром”, – розповідає кулеметник.
Він пригадує, настільки сильно росіяни обстрілювали місто: ударів Маріуполь зазнавав з неба, моря та суші у режимі нон-стоп.
Загарбники не рахували свої втрати, прагнули за будь-яку ціну потрапити у місто.
“Були не тільки лобові атаки, намагалися брати в кільце, заходили вночі. Через щільну забудову стрілецькі контакти були на відстані 10-20 метрів. Було дуже багато російської авіації, артилерії”, – розповідає “Цербер”.
Він пояснює: спершу росіяни застосовували артилерію, потім виводили танки, за ними – БТР, які відстрілювали усі боєкомплекти. А вже за ними йшла роспіхота.
“Я бачив мобілізованих з “ДНР” і “ЛНР”. Двічі бачив чеченців, які просто підганяли мобілізованих, щоб вони йшли вперед. Мобілізовані, були одягнуті дуже легко, і дуже просто екіпіровані. Три “магазини” та один в автоматі. Каски з Другої Світової війни й білі пов’язки. Хтось, взагалі, у всьому цивільному”, – ділиться спогадами нацгвардієць.
Блокада міста давалася взнаки: харчі та вода стали страшним дефіцитом, і діставати їх ставало все небезпечніше.
Попри те, що гвардійці отримували сухпаї та аптечки, часто втрачали їх під завали та при пожежах. Під час одного з влучань росіян “Цербер” потрапив під завали і дивом вижив.
“Поранення отримав 28 березня у Приморському районі. Танк пролетів дуже швидко перехрестя, пішов на розворот і відпрацював по будівлі, де ми були. Це була стара будівля ДОСААФ [укр. ДТСААФ], ми були на третьому поверсі.
Хлопці відразу відреагували, мене витягли з під завалами. За пів години мене вивезли, але я постійно втрачав свідомість. Півтори доби пробув на “Азовсталі”, – розповідає військовий.
Він згадує цей період лише фрагментами. Каже, що опівночі прийшов начмед з “Азова” та знеболив його. Нацгвардійця накрили теплими ковдрами.
31 березня “Цербера” евакуювали з заводу на світанку.
“Ми летіли наскільки низько, що ніби торкалися землі. Коли ми вже прилетіли, приїхало дуже багато “швидких”. Я не знав, де я. Але там була дуже добра тітонька, її звали Надія, здається. Вона спитала чи знаю я номер телефону рідних, я маму набрав, просто сказав: “Алло, мамо! Привіт я живий! І вона якось відразу зрозуміла, що я в Дніпрі”, – каже він.
Наразі військовий вже відновив втрачене здоров’я і несе службу у бригаді “Азов”.
УП.Життя
