Головна Інтерв'ю "Азов" 2022

«Ми не хочемо бути героями та мучениками посмертно», — зверталася до світу військова медсестра, яка невдовзі загинула під руїнами «Азовсталі»

Вікторія МикитюкФАКТИ 8 травня 2022

«Ви навіть близько не уявляєте масштабу злочину рф в Маріуполі. Ми, медики, цілодобово під обстрілами ворожої авіації та артилерії намагаємося допомагати не лише військовим, а й цивільним. Бо «швидкі» вже не їздять і ніхто нікому не допомагає. Кожна бомба, «град», руйнування — це не просто поранені, це відірвані руки та ноги, вибиті очі, розірвані осколками нутрощі, що випадають. Я розумію, що боляче про це слухати, бо серед поранених та загиблих можуть бути ваші рідні та близькі. Але слухайте, бо ви маєте розуміти ситуацію. Нагадувати про Маріуполь, кричати про нього.

Ми не хочемо бути героями та мучениками посмертно. Люди хочуть жити та відбудовувати зруйновану Україну. Люди, які з 2014 року відстоювали право бути українцями. Не треба потім про це знімати фільми та писати книги, не треба говорити, що ви не знали чи не могли допомогти. Знали та могли. Все, що ми можемо, — констатувати смерть. І вмовляти близьких відійти від тіл до укриття. Немає можливості ховати тіла. А ще немає можливості діставати з-під завалів людей із переломами, які повільно там помирають, дорослі та діти.

Так, Україна безперечно переможе, але помруть десятки, сотні, тисячі. Бо офіційна статистика занадто оптимістична. У ній не вистачає нулів. Розблокуйте Маріуполь, дайте можливість привезти медикаменти, евакуювати поранених і по-людськи поховати мертвих. Місто, яке воювало за всю країну вісім років і воює тепер. Ми не мученики, ми борці, але зараз нам потрібна допомога всієї України”.

Саме це просила у своєму останньому відеозверненні 30-річна інструкторка з тактичної медицини Альона Кушнір, яка родом із села Морозів на Хмельниччині. У перші дні війни у Маріуполі жінка втратила коханого Максима, який теж боронив місто від рашистів зі зброєю у руках, а після того близько місяця знаходилась на території «Азовсталі» та рятувала поранених побратимів та цивільних. І робила все, аби привернути увагу до гуманітарної катастрофи. Не встигла. 15 квітня старша сержантка Національної гвардії України загинула внаслідок удару авіабомби…

— Альона виросла у багатодітній родині, батьки, крім неї, виховували ще трьох синів та доньку. Остання померла внаслідок онкологічної хвороби. Ця страшна недуга забрала і маму Альони, — розповів «ФАКТАМ» Андрій Федоров, двоюрідний брат загиблої. — Коли було тяжко, бабуся возила на базар до Києва м’ясо, сметану, молоко. Так і виживали.

Змалечку в сестри був хист до малювання, а ще вона обожнювала спорт та займалась легкою атлетикою. За характером активна та досить креативна. Диплом молодшої медичної сестри отримала у Чемеровецькому фаховому коледжі. До того у родині лікарів не було. Певний час сестра працювала у шпиталі у Хмельницькому. Там вийшла заміж та народила сина Іллю у 2013 році. Чоловік в Альони був військовослужбовцем, служив у батальйоні «Азов», який дислокувався у Маріуполі. Потім до нього переїхала й сестра із дитиною.

Альона з сином

— Як сталось, що Альона прийняла рішення стати військовою?

– Я думаю, що це вплив її чоловіка. Та й сама вона бойова, мужня, з такою точно не страшно йти у розвідку. Вже на Донеччині Альона пішла служити бойовим медиком у військову частину А3057 Національної гвардії України. Пройшла на Львівщині у центрі підготовки курси інструкторів з тактичної медицини, потім стала учасницею бойових дій. На передовій Альона рятувала під обстрілами побратимів.

Два роки тому вона розійшлась із батьком дитини й знайшла завдяки службі нове кохання — Максима Гридчину. Він, як і Альона, нацгвардієць, але служив в іншій частині на посаді начальника військового вишколу Східного територіального управління. Хороший був чоловік, у них із сестрою було стільки планів. У травні молодята планували розписатись. Але прийшли рашисти й поламали стільки доль…

У травні Альона планувала відсвяткувати весілля

Після того як Альона вивезла сина до рідних, разом із Максимом захищали Маріуполь. Тоді саме почались активні бойові дії. 7 березня Максим загинув. Знаю, що його понівечене тіло сестра знайшла біля військової частини. Важко було їй, хоч і стійка, бо надивилась до того стільки страшного. Пошматовані тіла без рук та ніг Альона від початку вторгнення рф збирала із колегами-медиками, під обстрілами їхали надати допомогу тим, хто вижив.

За кілька днів сестра перебралась у бункер «Азовсталі». Ви знаєте, те, що вона пережила за півтора місяця у Маріуполі, не кожен чоловік витримає. Коли рашисти застосували хімічну зброю, в неї не було навіть засобів захисту, бронежилет просто згорів у машині. Альона відмовлялась від евакуації, хоча тоді ще була така можливість. Якось, розповідала мені сестра, вона привезла людям їжу і робила перев’язку. Поранення було настільки важким і болючим, що поруч люди взяли пилку та відрізали частину кінцівки. Альона розуміла, що це загрожує гангреною, поранений приречений, але відмовити не могла. Хотіла своєю допомогою хоча б подовжити життя.

За те, що допомагала як військовим, так і цивільним, 25 березня сестру нагородили орденом «За мужність III ступеня». Сестра про це не воліла хвалитись, просто сказала два слова. Я знайшов в Інтернеті указ, підтвердилось. Я нею неймовірно пишався! Хоча розумів, якою ціною ця нагорода їй далася. Вона мені присилала фото та відео з бункера, її ліжко було не так далеко від місця, де жили бійці «Азову». Я не раз казав сестрі, що не хотів би, щоб вона була у Маріуполі та витримувала таке жахіття. Просив берегти себе, називав усіх героями, збирав речі, але ж передати фізично їх не було можливості.

9-річний Іллюша каже, що матуся тепер його ангел і завжди охороняє

— Як саме загинула сестра?

— Сталось це 15 квітня. Рашисти кинули на «Азовсталь» протибункерну тритонну бомбу, через це обвалилось три поверхи бетонного приміщення. Обвалився навіть підвал, тобто потужність вибухівки була максимальною. Сестра загинула під завалами. Наскільки нам відомо, тіло знайшли та зберігають. Хоча з рідними вже обговорювали й такий сценарій, що якщо не вдасться знайти тіло, то поїдемо у Маріуполь і хоч землю привеземо звідти… Ви знаєте, попри все це, у нас досі жевріє надія, що може сталось диво й Альона вижила… Ми досі її чекаємо… Для нас сестра — героїня у будь-якому випадку.

— Чи знає про загибель мами 9-річний син Ілля?

— Так, він про цю страшну звістку дізнався саме на католицьку Паску (родина в Альони католики), коли був у бабусі з дідусем. Важко йому було. Намагаємось робити все, аби хлопчик менше думав про трагедію, створюємо всі умови для щасливого дитинства. Хоча рідної мами ніхто вже не замінить. Іллюша нам повторює, що матуся тепер його ангел і завжди охороняє. Рідний тато хлопчика на передовій, він морський піхотинець. То ж молимо Бога, щоб хоча б він повернувся додому живим…

Раніше «ФАКТИ» повідомляли про долю голови пресслужби полку «Азов» Дмитра Козацького, автора кадрів поранених захисників Маріуполя у польовому шпиталі на заводі «Азовсталь», які облетіли весь світ.

ФАКТИ

Джерело

<<Фортеця Маріуполь. Орест
>>Російські пропагандисти намагалися спровокувати і скомпрометувати полоненого «азовця».