Головна Інтерв'ю "Азов" 2022

«Мій син – азовець Святослав Паламар». Історія матері

08.05.2022 | 11:42 | Ірина Мелешко

У час війни спілкування Лідії Василівни із сином звелось до коротких повідомлень “живий”, “тримаємось”, “все добре”, а то і просто лише “+”. Він не дзвонив більше шістдесяти днів. Вона переглядала всі новини, щоб дізнатись, що зараз відбувається у блокадному Маріуполі, який захищає її син. ЇЇ син – це Святослав Паламар, заступник командира полку “Азов”, з позивним “Калина”.

5 травня Святослав Паламар записав відеозвернення, в якому закликав світову  спільноту та  Верховного Головнокомандувача  забезпечити евакуацію цивільних і  подбати про поранених солдат, які помирають на “Азовсталі”, того ж дня він вперше, з 24 лютого, зателефонував до мами:

– Все тяжко, мам. Але ми маємо зробити те, що можемо зробити. Ми мусимо рятувати людей і поховати з почестями своїх побратимів.

Переповідає мені розмову Лідія Василівна у місті Миколаєві Львівської області, звідки родом і сам Герой.

Дитинство

У дитинстві Святослав завжди бавився солдатиками. Це були його улюбленні іграшки.

Вистроїть військо, а потім ховає їх в пісочку. Ще й дотепер ми інколи на подвір’ї знаходимо його солдатиків.

У школі улюбленим предметом була історія. Вчився Святослав дуже добре. Ніколи не заучував нічого, у нього дуже хороша пам’ять. Багато читав і  знав всі воєнні події.

Хотів вступати в військовий ліцей імені Героїв Крут. Але ми з чоловіком відмовили його, бо не готові були віддавати дитину в 14 років в казарму. Хоч це було його, тепер я це розумію.

Святослав завжди допомагав мені на кухні. Готування це для нього насолода. Навіть, коли вже служив в “Азові” і приходив з чергувань додому, то як каже його дружина, завжди сам готував вечерю.

Маріуполь

Тоня, його дружина, народилася в Дніпрі, вчилася у Львові. Тут вони і познайомились.

У січні 16-го року розписались і вона поїхала за ним в “Азов”. Працювала в полку діловодом. У Маріуполі вони винаймали квартиру.

Вперше я приїхала до них в гості, коли народився їх син Лук’янчик, зараз йому вже п’ять.

Святослав виховує сина патріотично і Лук’ян знає, що на блокпості потрібно вітатися “Слава Україні”!

На запитання, хто ти є, відповідає : “Азовець. Калина”

Мені дуже подобалося приїжджати в Маріуполь, гарне місто, і люди щирі. В останні роки там було багато було україномовних.

На початках війни, у 14-му році , як розповідав мені Святослав, маріупольці здебільшого не сприймали “Азовців”, називали їх “нациками”. Хлопці навіть шевронів не носили, щоб зайвий раз не стикатися з ворожим ставленням. Але, коли в 17- му хотіли виводити війська, містяни сказали “ні”, нехай нас охороняють.

Пам’ятаю Маріуполь 15-го року, коли кругом були блокпости і наші військові ночували там, на блокпостах, у збитих ящиках.

А от Маріуполь у 18-му році – це була казка. Місто оновилося.

Що мене досі дивує – навпроти Драмтеатру, в метрах сто, була резиденція Ахметова. Коли показували розбомлений театр, ніде не було видно, що сталося з тією резиденцією. Думаю, що вона вціліла, як і Церква Московського патріархату.

Азовець з позивним “Калина”

Коли почався Майдан, Святослав одразу в листопаді і пішов. Він навіть мені нічого не сказав. Три місяці не приїжджав додому.

Під час революції Гідності, Святослав окрім того, що брав участь в протестах, був одним із тих, що вели списки учасників Майдану.

А після Майдану, одразу ж пішов на війну.

Спочатку він нічого не розказував. Я не знала, що він воював. Вже пізніше показував осколок, який міг його поранити, якби не бронежилет.

Чому позивний Калина? Я й сама його про це питала. Калина для мене як жіноче ім’я.

А він каже: “Мам, в українських повстанських піснях як співається?

Калина – це УПА, це люди, це наші”.

Війна 

24-го зранку чоловік мене будить:  “Ліда у нас війна”. Яка війна?

Син нам не дзвонив і не говорив, але вони знали, що війна розпочнеться.

22 числа Святослав забрав дружину з сином і вивіз з Маріуполя.

Святослав весь цей час не телефонував, він тільки писав. Здебільшого це було “ок”, “+” , “є”, “живий” “тримаємось”.

Ніхто не думав, що місто буде в такій  облозі.

6-го березня Святослав вийшов в ефір з проханням про деблокаду Маріуполя. 12 березня знову був ефір, тоді вже місто стирали з лиця Землі.

Я б не могла подумати, що наші воїни  в такому оточенні зможуть стільки протриматись.

Вони допомагають людям в підвалах, вони віддають свою їжу.

“Ми їжу віддавали, бо там в підвалах сидять діти.

У нас шкіра і кості, але ми стоїмо, ми боремося, ми не здамося. У нас тільки автомати і то ми бережемо кожен патрон”, – писав Святослав.

Я кажу: виходьте.

– Мамо, в нас тільки автомати, що ми зробимо проти танків, проти бомб, проти всього.

З лютого, я у міському Палаці щодня  в’яжу сітки, «кікімори», так заспокоююсь. Дуже страшно, ми всі сидимо і не знаємо, що нас чекає.

Якщо б в мене була змога, я б сказала військовому керівництву, що мусять звернути увагу  на тих Героїв. Тому що так триматися без їжі, без евакуації, це дійсно надзвичайно сильні духом люди. Щоб утримувати навіть тих діточок, тих поранених. Віддавати все своє.

Я не панікую. Я все тримаю в собі, бо знаю, що дитина там має триматися. Бо відчуває, що я за нього борюся, що він буде живий-здоровий.

ІА “Вголос”: НОВИНИ

Джерело

 

<<Під час останньої евакуації з території “Азовсталі” окупанти розлучили військового медика Вікторію Обідіну і її 4-річну доньку Алісу.
>>Пікніки на День Перемоги в Маріуполі