Головна Азовсталь

Любов до танків привела тата до лав “Азову”. Він вийшов з “Азовсталі” і сказав, скоро повернеться

Ганна Курцановська | СВОЇ.CITY

Владиславу Шеломієнку було 62. Він був водієм-мотористом і ремонтував техніку у ремонтній роті “Азова”. “Сенсей” понад усе в житті любив танки. Саме любов до цих машин познайомила його з бійцями з батальйону “Азов”. Разом з побратимами Владислав обороняв Маріуполь з початком повномасштабної війни, з ними вийшов у полон задля збереження життя і загинув у колонії в Оленівці, де росіяни у ніч на 29 липня 2022 влаштували теракт.

Свої спільно з платформою Меморіал зібрали історії десяти українських захисників, які загинули в Оленівці. Вони мужньо захищали країну, кожен мав мрії та майбутнє. Але тепер герої живуть лише у спогадах близьких.

Дізнатись імена загиблих у Оленівці захисників можна на сайті спецпроєкту за цим посиланням.

Владислав Шеломієнко — син радянського офіцера, але всім тілом і душею справжній українець. Так про “Сенсея” каже його донька Тетяна Полторак. У 1980 році він переїхав до Харкова, де знайшов свою любов.

“І зараз я не про дружину і дітей. Батько понад усе любив танки! Тоді він влаштувався танкістом-випробувачем на завод імені Малишева (входить до складу держконцерну “Укроборонпром” і до повномасштабного вторгнення спеціалізувався на випуску та модернізації важкої і легкої бронетехніки – Свої). Батько знав про ці машини все. А потім скорочення і його звільнили.
Працював далекобійником, але всією душею бажав повернутись до танків

Навіть вдома в нього була вся колекція саме цих машин: купував моделі, збирав і склеював”.

У 2014-му Владислав вирішив, що треба вже і дома трохи побути, тому кинув роботу далекобійника і влаштувався на СТО в Харкові. Наприкінці року на роботі стався вибух, і він, витягуючи машини з полум’я, сильно обгорів.

“Як зараз пам’ятаю слова лікаря: “Вашому батькові дуже не пощастило. Йому треба пересадка шкіри, а також на його лівій руці зачепило нерв і він нею не зможе працювати. Реабілітація займе багато часу”.

Але треба було знати Владислава — через два тижні його виписали з лікарні і весь медичний персонал тиснув йому руку.

“Вони не могли повірити в те, що таке буває. Що у моєму батькові стільки віри у власні сили, щоб зуміти себе підняти з ліжка. До речі, операцію він так і не зробив. Рука не працювала, як треба, тому батькові радили ставати на облік, щоб отримувати інвалідність. Коли він про це чув, то дуже лютував. “Я не інвалід, я ще покажу на що здатний!” — кричав він”.

“Сенсей” Автор: архів доньки

І Владислав вирішив йти на війну, аби захищати Україну. Та у військкоматі його не прийняли через стан здоров’я. Чоловік не здався і самостійно поїхав у донецькому напрямку. Примкнув до волонтерів і став допомагати військовим.

“В один з днів на полі бою у хлопців зламався танк, батько не розгубився, не роздумуючи і хвилини, кинувся до того танку і через 10 хвилин машина вже своїм ходом поїхала у безпечне місце”.

Тими хлопцями були бійці “Азову”. Здійснилася мрія Владислава — він повернувся до своєї любові, до машин, якими марив все життя. Став “Сенсеєм” у ремонтній роті на базі “Азова” в Урзуфі.

Владислав Шеломієнко Автор: архів доньки

“На базі було два танки. Один їздив, але стріляти не міг, а інший навпаки. Їх вже хотіли списати, бо ремонту вони не підлягали. Татко причепив одну машину до другої, і вийшло, що танк, який може їхати, тягне танк, який може стріляти. Він багато чого міг зробити такого, що навіть в голові не можна було уявити”.

“Сенсей” Автор: архів доньки
Любов до танків привела “Сенсея” до лав “Азову” Автор: архів доньки

А потім повномасштабна війна. Бої за Маріуполь. Полон задля збереження життів. Востаннє Владислав Шеломієнко вийшов на зв’язок з рідними 18 травня, сказав: “У мене все добре, скоро повернусь”.

У списку загиблих “Сенсей” під номером 23. Рідні відмовлялися вірити в його загибель. В середині квітня був перший збіг ДНК-експертизи, через тиждень — другий.

Попрощалися з Владиславом Шеломієнком 30 травня. Поховали військового на Алеї Слави на 18 кладовищі у Харкові.

“Напередодні з виходу з “Азовсталі” у полон для збереження життя, батько попросив створити шеврон “Кіборг — захисник Маріуполя”. Він вірив, як вийде з полону, то зможе подарувати його хлопцям на згадку про той особливий шлях в їхньому житті. Коли я спитала, яка кількість, він сказав: “Нас багато. Часу вистачить на партію”.

Далі стався теракт в Оленівці. Тетяна довго не могла зрозуміти, яким шеврон має бути. Бо “Сенсей” просив зробити не просто шеврон, а особливий і головне — гарний.

“І тільки коли я отримала два збіги ДНК, зрозуміла, яким має бути шеврон. То є сталевий кіборг з щитом “Азову”. Тільки напис змінила, бо він, на мій погляд, потужніше. Батько отримав свій шеврон, але вже на похованні. Я поклала йому на труну”.

Шеврон “Кіборг Азовсталі” Автор: архів доньки

Тепер місія доньки “Сенсея” від його імені роздати ці шеврони тим, хто є “Сталевим кіборгом “Азовсталі”. Тим, хто був з Владиславом у ті жахливі дні.

“І особливо рідним тих, хто, як і батько, повернувся додому в труні”.

Ще донька хоче такий шеврон подарувати президенту Володимиру Зеленському, щоб він нагадував йому про загиблих оборонців Маріуполя.

СВОЇ.CITY

Джерело

попередня статтяАртилерійська розвідка бригади провела нічні тренування.
наступна статтяОдин із тих, хто створив традиції Азову. Андрій «Спайдер» Ігнатюк