Я почав писати цей допис 12.05.2022 о 17:16 і почав прислуховуватись до команди авіаційних тривог, щоб кожний хто читав, трішки міг перейнятися нашим станом.
Доречі, “Повітряна тривога”…
Я увімкнув пісню “Місто Марії” вона мені дуже довподоби. Дуже просто свої думки викладати в текст, “дуже просто”… особливо коли прилітає, а зараз якраз був прильот авіабомби – не так вже і просто щось писати.
“Відбій повітряної тривоги”.
Що ми маємо наразі? Полк, який довів, що фашисти і нацисти в нашому складі – це вигадка російської пропаганди, тримає героїчно оборону міста. А хтось замислювався, чому це так відбувається? Так, безумовно – це насамперед відвага, сила, героїзм кожного бійця підрозділу, а якщо копнути глибше?… Я від себе скажу, Велику роль відіграє довіра! Бійці довіряють командиру, а командир довіряє бійцям, так і я – довіряю нашому командиру. Чи багато підрозділів можуть цим похвалитись? В кацапні апріорі такого поняття не має, воно і не дивно.
І знову “Повітряна тривога”…
Ця довіра просто так не здобувається, не можна просто так взяти і довіритись! А довірити своє життя – це найвища ступінь довіри. А тепер замисліться, який кайф приносить це відчуття, коли ти отримуєш наказ і не вагаєшся на його виконання, тому що віриш.
“Приліт авіабомби”.
Так до чого я? З багатьох факторів складається саме поняття героїзму, тих факторів, які й не відомі суспільству. Але це досить важко, працювати над собою, бути в наджахливих умовах, бути мішенню на полігоні для авіації, не мати ніякої допомоги, я маю на увазі поповнення БК, провізії та медикаментів. Та, попри це, триматись, триматись героїчно, триматись за життя, триматись за свободу, робити неможливе! Чому хлопці можуть робити неможливе, а влада цього ще не зробила стосовно нас? Якось не справедливо… я не професіонал в написанні текстів, це просто кілька думок, сподіваюсь щось та й зміг донести, доречі знов “Повітряна тривога”…
Текст завершив писати о 17:42
wadjaaa
