Ситуація : одна високопосадова особа, яка піариться на вивозу цивільних з Азовсталі, сама жодного разу сюди не доїхала, може собі дозволити пі*данути герою України який обороняє Маріуполь більше ніж 73 доби, що «я тут домовляюсь, а ви граєтесь у свої ігри». Для неї життя українських захисників це ігри, такі у нас міністри, виявляється. А новий кавалер ордену хреста бойових заслуг, обіцяючи підтримку після 6-го травня, дивується коли йому дзвонять 8-го числа і питають – «так що там по підтримці?». Мов ну сказав і сказав, що йому тепер, обіцянки виконувати?
Реальність сьогодення. Вони певно вважають, що війна закінчилась і окупована половина країни це «перемога», за яку можна хвалити та роздавати ордена за успішне керування військами. Така от сьогодні мотивація від українських політиків і військовиків.
Наш полк існує для захисту батьківщини й для нас війна не закінчиться, навіть якщо якимось дивом ми всі виживемо. Ми звикли, з 2014 року для нас нічого не змінилось. Але кожен знає, за всі слова та дії треба відповідати.
Мене запитують цивільні, що нам робити? – Змусьте їх наступати! Це їх обов’язок, звільняти наші території які вони віддали без бою!
І якщо ці офіцери не можуть це зробити, знайдіть тих хто може! Україна має таких, тих хто може ризикнути життям за Україну, тих хто менше думає о своїй популярності.
Der _erste_fruhling
