Головна Інтерв'ю АЗОВ 2022

Герой Маріуполя: історія військового, який вирвався з пекла на Землі

Левенок Ігор | Подробиці

Він – один із тих, хто боронив Маріуполь. Володимир Підгірний – у минулому рятувальник, а з 2014-го – офіцер полку “Азов”. Разом з побратимами у нелюдських умовах воїни примудрялися завдавали російським окупантам нищівних ударів.

27 березня Володимир зазнав тяжкого поранення. Але йому пощастило – героя врятував пілот гелікоптера, який наважився на подвиг – виліт на низькій висоті під носом у ворога. Історію того, хто вирвався з того світу і повернувся в стрій – дивіться у розповіді мого колеги Ігоря Левенка.

Ну когда они уже в город заскочили тяжело было. У нас контакт был через дорогу – тридцять метров, двадцять метров, мы гранатами перекидивались. С ними воевать абсолютно можно! С ними договариваться нельзя. Я думаю у них там плюс-минус пять-шесть тысяч потери двухсотими. Немножко еды один раз в день, воды ноль пять раз в сутки.

По воспоминаниям – вечный запах гари и мертвой плоти. Возле каждого дома были тела мертвых людей. Можно было с ума сойти. Каждый день ты видишь какие-то тела. Каждый день эмоции.

Ранение я получил в бою. А парни, которые осознавая, что они летят в полное окружение просто… Это ж сколько нужно иметь храбрости чтобы согласиться лететь туда?

Те, про що він розповідає могло би стати основою для сценарію сюрреалистичного фільму. Але це – наша реальність. Оборона Маріуполя – найважча, найтрагічніша та водночас одна з найменш розказаних історій цієї війни.

Если бы они сзади не зашли, мы бы могли и двадцять лет держать Мариуполь. То есть не подпускать к городу с одной стороны проще. Если бы у нас была возможность подвозить боеприпасы, провизию, вывозить раненых и подвозить личний состав, то мы бы могли долго и нудно держать этот город.

Володимир Підгірний. Офіцер полку “Азов”, учасник оборони Маріуполя. 27-го березня Володимир зазнав тяжкого поранення. Але йому пощастило вибратися з місця, яке потім нарекли пеклом на землі.

Ну в живот у меня пулевое, у меня четыре дырки в кишечнике было и собственно в руку. Раздробило пальцы, множественные переломы и в конечном итоге ампутация.

Володимир Підгірний, офіцер полку “Азов”

Володимиру тридцять. Його довоєнна біографія – це історія звичайного харківського хлопця. Школа, коледж, робота. Володя пішов по батьківській стежці. Рятував людей від вогню.

До четырнадцатого года я пожарным работал. – В Харкові? – В Харькове, да пожарный спасатель, проработал около четырех лет. Потом четырнадцатый год, пошел добровольцем в “Азов” и так начался мой военний путь.

Відтоді й дотепер рашистські пропагандисти демонізують бійців “Азову”. Змальовують їх у вигляді якихось махрових нацистів та зарізяк. А Володимир розповідає чому пішов воювати саме до полку “Азов”.

У нас высокий уровень подготовки, и очень высокая мотивация. Они вырисовывают, вот ихний выпущенный фильм был, это ж просто с кровью на глазах можно смотреть это видео, это же жуть. Они сделали такое видео, как будто мы людоеды. Но у нас же ж все ребята обычные, кто чем занимался. У нас есть фермеры, есть пожарные, есть разные прослойки людей и разные профессии имеют.

Володимир Підгірний, офіцер полку “Азов”

В ніч проти 24 лютого Володимир чергував у штабі своєї військової частини під Маріуполем. Велика війна з росією не застала азовців зненацька. Жодної метушні, подиву чи розгубленості. Бійці полку знали, що їм робити.

Мы военные и наша задача была держать, не было приказа виходить и мы держали город.

Бої за Маріуполь почалися з першого дня навали московитів. 25 лютого бойові дії тривали вже за усіма напрямками. Ворожа орда підійшла до західних та північно-західних околиць міста. Зав’язалися вуличні бої. Володимир командував однією з позицій, яку облаштували нашвидкуруч прямо на дорозі, котра вела до центру Маріуполя.

Тридцать метров, двадцать метров, ми гранатими перекидивались и морально даже вечером где-то там ложат на пару часов поспать, ты осознаешь, что ночью могут постучаться так сказать в дверь.

З перших днів окупанти прицільним вогнем знищували об’єкти життєзабезпечення міста. Комунальні підприємства та техніку, склади з продовольством та медикаментами, вежі мобільних операторів та лінії електропередач, помпові станції та магістральний водопровід із резервного водосховища. Спалили всі міські автобуси, підготовлені для евакуації населення. Багато цивільних мешканців опинилися в оточенні, без змоги вибратися з міста.

Они просто хаотично квадратами обрабатывали районы. В Мариуполе не было ни одного безопасного места. То есть нет такого что вот тут линия позиций, потому что все что сзади нас они переодически обрабатывали. Плевать им было – гражданские, не гражданские.

Володимир Підгірний, офіцер полку “Азов”

Возле каждого дома были тела мертвых людей. Абсолютно возле каждого. Запах неимоверный стоял в городе. Помощи никакой мирным оказать не представлялось возможности. Ну откровенно, не работали больницы, не было скорых. Не было ничего. Так как они хаотично обрабатывали районы Мариуполя, делали артподготовку квадратами. У меня емоций было много изначально. Изначально я воспринимал все близко к сердцу и пропускал через себя. Там же не только это было. Пробегая, я видел как осколок попал в голову молодой девушке. Ну ей там било 21 и уже скорые не работали. Мне говорят надо помочь, а я понимаю, что со своей аптечки ничего ей не поможет. Перебинтовать голову ей не поможет и понимаешь, что помощь ей оказана не будет… Очень сильно отвлекает, если пропускать все через себя. Все эмоции в сторону. Будем скорбить и грустить по погибшим уже после войны, а на данный момент нам нужно все внимание направлять на войну.

І захисники Маріуполя шалено й самовіддано чинили опір окупантам. У повній блокаді, навіть коли закінчувалася їжа і боєприпаси, вигадували способи, як атакувати супротивника і завдати йому болючих втрат.

На нас завязались очень большие силы врага, то есть считайте вся колонна, которая с Крыма зоходила, в основном она пошла на нас. А эти силы могли бы пойти наверх, на Запорожье и не известно как бы сложилось в дальнейшем.

Наверное на один танк наш было десять-пятнадцать танков ихних, так же само по личному составу и по любому другому виду вооружений.

Часто хлопці кидалися на ворога лише зі стрілецькою зброєю. Зав’язувався ближній бій. В якому азовцям не було рівних. І солдати так званої “другої армії” не рідко втікали аж лапті губили.

А доводилося вам стикатися з так званими кадирівцями, оцими проклятущими? – Да, они изначально пошли, а когда поняли, что у них ничего не получается, то сзади там на окраинах Мариуполя, воивали у себя в тылу, воивали там с гаражами и со светофорами. Ну, тик-ток войска.

Утім, у рази переважаючі сили противника, змусили оборонців Маріуполя відійти до місць, де можна було більш надійно укріпитися і вберегтися від потужних бомбардувань. Одним із таких місць став металургійний комбінат “Азовсталь”.

Вы знаете, это словами просто передать невозможно. Ели мы один раз в день, у нас был норимированный паек. Немножко еды один раз в день, воды там ноль п’ять на сутки. Постоянная бомбежка, не прекращалась. Авиация била там каждые п’ять-десять минут, что-то сбрасывала, и они же сбрасывали огромние бомби Фаб-500, Фаб-1000, Фаб-3000.

Были моменти, когда мы вдвоем с побратимом, у него был позывной “Гренка”, он был медиком на позиции у меня, мы в двоем вытаскивали тело побратима без головы. В два часа ночи волоком. Не смотря на то, что мы утром на этих же позициях вели контактный бой, там десять метров гранатами перекидивались. И в два ночи мы его положили на лавочку школьную. Привязали тело и вытаскивали. У нас было правило, что тела побратимов мы эвакуируем по любому, чтобы его родные по-человечески похоронили.

У таких умовах бійці жили, оборонялися і ділили свій пайок із цивільними, серед яких було чимало дітей.

Підходьте, ми вам тут трішки чогось вкусного привезли. Трішки сладостей, трішки такого щось потрошки пособирали. Привіт, як ваші діла? Давай кулачок!

Мы из нормальной жизни, которой жили, перешли в вот этот хаос. Спускаешься в подвал и там видиш не просто гражданских, а там вот эти еще маленькие детишки, ну они не должны прятаться в подвале от бомбежек. Они должны играть на детской площадке. Это в моем понимании.

Скажіть ви своєю їжею ділилися? – Да, я со своей позиции, мне давали еду и я заносил в подвал, потому что я понимал, что там дети есть и что там людям надо.

Там хотелось всего, элементарных вещей, ту же яишницу с беконом безумно хотелось. Да, ушло у меня килограмм двадцять вот за время Мариуполя.

З “великої землі” до заблокованих у Маріуполі захисників починає надходити допомога. Повітрям, на гвинтокрилах, оборонцям міста доставляють підмогу, їжу, боєкомплект і засоби супутникового зв’язку. Інформаційний голод неабияк впливав на бойовий дух бійців.

И я понял, что у нас все будет хорошо. Хотя изначально у меня было поникшее настороение, наверное первую неделю. А потом с каждым днем, с каждым днем спаленные ихние колонны, наши фермеры, таскающие ихние танки, цыгане, которые украли у них БТР или танк…

В одному з ближніх боїв на вулицях Маріуполя Володимир зазнав кульових поранень у живіт та в руку. І лікарі зробили неймовірне.

Меня оперировали в подвале хирурги. И мне сделали такую операцию, что когда меня вывезли в Мечникова, мне никаких хирургических вмешательств не надо уже било.

Володимир Підгірний, офіцер полку “Азов”

Наступним етапом стала евакуація поранених з “Азовсталі”. Пілоти гелікоптерів, які відважувалися туди долетіти – це справжні герої.

В тех условиях, в котрых нельзя было лететь. Сто километров над вражеской территорией. То есть храбрость – это их подвиг. Третий заход это мой, а четвертый сбили уже на обратном пути, когда в вертолете были раненные наши. – А ваш вертоліт намагалися збити? – Да, да, ми летели на низких высотах, самолет зашел, но у него были ракеты воздух-земля. Он их сбросил и не попал, вертолеты кружили над землей, делали пируэты, ну вообщем вышли.

Після шпиталю, Володимир повернувся у стрій. Нині воює на Запоріжжі. І запевняє: від своєї мети він не відступиться.

У нас нет другого выбора. Если мы не выдержим, и не будет государственности, не будет Украины, и нас не будет. Наша задача держаться сколько есть сил, а может и больше.

Моя война еще не закончена.

Подробиці

Джерело

попередня статтяХмельницькому відбулася акція «Поверніть Героїв додому»
наступна статтяЗахисник Маріуполя “Орест” переміг у паризькому фотоконкурсі з серією світлин з “Азовсталі”