Головна Інтерв'ю "Азов" 2022

Дві дружини бійців «Азову» розповіли про понад 3 місяці життя в російській окупації і 3 дні допитів

Галина Терещук | Радіо Свобода

ІВАНО-ФРАНКІВСЬК ‒ Понад три місяці життя в російській окупації, три дні допитів і добирання через блокпости на українську територію пережили дві дружини бійців «Азову». Про це вони розповіли Радіо Свобода. Жінки були вільнонайманими працівницями полку «Азов» – загону спецпризначення Нацгвардії України. В однієї чоловік перебуває у полоні в Росії, в іншої тіло чоловіка ‒ під завалами на заводі «Азовсталь».

З міркувань безпеки і через те, можливо, що їм доведеться колись поїхати додому, у селище Ялта, що розташоване в 25 кілометрах від Маріуполя Донецької області, жінки попросили не називати їхні справжні імена. Обоє працювали у полку «Азов» як вільнонаймані працівниці. Ірина була перукарем протягом шести років на базі добровольчого батальйону «Азов» в Урзуфі. З початком повномасштабної війни, вона приїхала додому, в селище Ялта. А чоловік у цей час захищав Маріуполь. Ще 3 березня подружжя, яке має двох доньок, спілкувалось телефоном.

Коли згадую, то серце зупиняється
Ірина

«Уже в ці дні у нас в селищі Ялта почали збиратись російські військові. Вони захопили Мангушську селищну раду і звідти зайшли у наше село. З чоловіком зник зв’язок десь 4 березня. І до 24 березня я його не чула. Потім він писав одне повідомлення на день чи три дні, що живий. 25 березня до нас прийшли додому російські солдати, вимагали паспорт, телефон, все перевіряли. Коли згадую, то серце зупиняється. Я попередила доньок, тому що вже в селі говорили, що росіяни ходять по хатах, що ми не будемо обманювати, скажемо, де тато і що я працюю в Нацгвардії. Вчинила так, бо брехня могла погано обернутись проти нас. Коли я російським військовим сказала, що працюю як вільнонаймана працівниця у Нацгвардії, у них округлились очі.

Мене і родичку, чий чоловік теж захищав Маріуполь як боєць «Азову», забрали. Привезли нас у Мангуш, в райвідділ поліції, який росіяни зайняли. Зняли відбитки пальців, фотографували, залякували, що повезуть у Докучаєвськ і там нам промиють мізки, розстріляють. Нас було 5 жінок, всі – працівниці Нацгвардії. Одна вже не працювала три роки, була продавцем, але її здали сусіди. Всі почистили телефони, окрім мене. У мене знайшли сторінку у фейсбуці, переписку з хлопцем з «Азову». Питає: «Що це?». Я кажу: «Побачив-стріляй, що тобі не подобається, коли телефон почищений, коли не почищений». Він дуже так рознервувався. Нас відвели у «КПЗ». Ми переночували у маленькій кімнаті, поруч у камері було дуже-дуже багато чоловіків. Їх звідти постійно виводили. Наступного дня у заґратованій машині нас перевезли під конвоєм у Докучаєвськ. Там були більш «лояльні» російські військові, які перевірили наші документи, телефони і сказали, що до нас питань немає, можемо додому йти пішки або переночувати в будинку для біженців. Ми туди пішли, а наступного дня дочекались конвой-машину, в якій привезли чергових людей із Мангуша, Ялти, і з нею поїхали у Мангуш. За проїзд нам сказали заплатити по тисячі гривень з кожної. Добре, що одна жінка побігла до родича по гроші і тоді нам повернули паспорти. Коли приїхали у Мангуш, не було зв’язку, електропостачання», ‒ розповідає Ірина.

Український військовослужбовець на території зруйнованого заводу «Азовсталь» у Маріуполі, 16 травня 2022 року

У Докучаєвську Ірина бачила багатьох людей різного віку, з дітьми, які виїжджали в Росію. Туди під’їжджали автобуси – і біженці, каже, їхали в російські міста.

Їм не давали їсти, вони були голодні
Ірина

«Ми бачили, як там люди чекають на евакуацію. Їм не давали їсти, вони були голодні, діти і літні люди просили хліба. Стояла величезна черга за окропом, просто набрати гарячої води! Ці люди були з різних куточків Донецької області, цілеспрямовано їхали в Ростов, Таганрог і далі», ‒ говорить жінка.

Ірина припускає, що її та інших чотирьох жінок відпустили, тому що вони були першими, кого допитували, що на цей момент ще не було бази даних у росіян, не було інтернет-зв’язку. А після них всі затримані вже проходили «фільтраційні табори».

Боялась, що погрожуватимуть нас вбити
Ірина

Я працювала перукарем, не є військовозобов’язаною. Ми ніде не світились. Вже потім зрозуміли, що вони нічого на нас не мали. Сьогодні, щоб влаштуватись на роботу у Ялті, Мангуші, потрібно пройти «фільтрацію». Нам пощастило. Я боялась, якщо нас заберуть у Донецьк, то таким чином почнуть тиснути і виманювати з «Азовсталі» наших чоловіків. Боялась, що погрожуватимуть нас вбити, якщо чоловіки не вийдуть», ‒ каже дружина бійця «Азову».

Однак російські військові навідались через кілька тижнів уже до Ірини додому в селищі Ялті. Їх цікавило одне запитання: «Де її чоловік?». Потім було ще кілька приїздів, і у цей момент доньки Ірини були вдома самі. 17-річна Олена розповідає:

Зайшли всі на кухню і розклали автомати
Олена

«Біля нашого будинку зупинився автобус і три-чотири машини. Потім ще двоє під’їхали на на квадроциклі. П’ятеро військових зайшли у дім, сказали заховати собаку, бо інакше застрелять. Я собаку зачинила. Вони зайшли у дім, на кухню, в кімнату мами, почали речі розглядати, походили по інших кімнатах. Зайшли всі на кухню і розклали автомати. Я відправила сестру і її подругу в іншу кімнату. Попросили миску, два ножі, дві дошки. Маринували м’ясо. Потім під’їхала ще одна машина. Це все були люди з «ДНР». Замаринували м’ясо і вийшли на вулицю. Сказали, що ще повернуться. Через годину знову приїхали інші – і їх цікавило, де мама. Я сказала, що на «фільтрації», почали розпитувати про тата. Потім ще інші під’їхали на квадроциклі і цікавились, де живуть родини військовослужбовців. Я сказала, що нікого не знаю. Вони пішли до хати тітки і там знайшли частину військової форми її чоловіка. Забрали зі собою також обігрівач, інші речі», ‒ пригадує Олена.

Військовослужбовець Збройних сил України на комбінаті «Азовсталь» у Маріуполі

Від 8 травня «чоловік зник»

З чоловіком Ірина востаннє спілкувалась 8 травня. Від того дня «він зник».

Там 50-70 людей залишилось
Ірина

«Як виявилось, у цей момент у їхній бункер влучила авіабомба. Говорили, що чотириповерхове приміщення склалось на бункер і розкопати було дуже важко. На сьогодні там ніхто не проводить ніяких розкопок. Там 50-70 людей залишилось. Бункер на території «Азовсталі», тіла зверху позбирали. Це я знаю зі слів командира, що там лишились люди і вони там загинули. Мені довідку надіслали про смерть чоловіка. Про його смерть я дізналась 17 травня», ‒ каже жінка.

Тоді вона вирішила, що потрібно втікати з окупованого селища. Зібравши найнеобхідніші речі, зачинивши двері будинку, на початку червня виїхала з двома доньками і Ольгою. Перевізник з Ялти привіз їх у Бердянськ Запорізької області.

На всіх блокпостах треба платити з кожної машини
Ірина

«У Бердянську всі таксисти в один голос сказали, що не повезуть нас у Запоріжжя. Один чоловік погодився відвезти у Мелітополь. Ми приїхали вночі на автовокзал. Знайшли таксистів, вони назвали суму до Запоріжжя ‒ 250 доларів з кожної людини, бо мусять всюди платити на блокпостах за проїзд. Ми таких грошей не мали. Переночували у притулку для переселенців. Наступного дня одна людина погодилась відвезти нас до блокпосту у Василівці. На одному з блокпостів стояли чеченці – і все було непросто. Водій якось домовився, що ми їдемо на похорон, і нас пропустили до Василівки. А там, щоб проїхати блокпост, ми попросились в інші машини. Василівка – це був найважчий пункт. На всіх блокпостах треба платити з кожної машини», ‒ розповідає Ірина.

Її родичка Ольга, з якою вони разом виїхали з селища Ялта в Івано-Франківськ, знає, що чоловік-військовослужбовець полку «Азов», перебуває у російському полоні. Днями він телефонував і повідомив, що з ним усе гаразд, але не сказав, де саме його утримують.

Обмін українських бійців на полонених російських військових

Повідомив, що живий і все з ним добре
Ольга

«Ще у селищі мені погрожували росіяни, коли знайшли форму чоловіка. Мій чоловік із 2015 року служить в «Азові». Розумію, що він не міг говорити з полону, тому лише коротко повідомив, що живий і все з ним добре», ‒ зауважила Ольга.

Дві жінки з доньками Ірини орендують помешкання в Івано-Франківську. Допоки їхнє рідне селище окуповане Росією, туди, кажуть, не повернуться. Вони постійно цікавляться тим, що відбувається у їхньому селищі.

З 10 осіб 8-9 залишились під російською окупацією
Ірина

«На щастя, що ми виїхали з того світу, що не залишились у ньому. Я спілкують з окремими людьми, які там вимушені були лишитись. З 10 осіб 8-9 залишились під російською окупацією, з різних причин, прийняли всі ті нові порядки. Хтось не хотів залишати будинок, не мав за що виїхати. Тому довелось прийняти російські закони. Але багато просто чекало на цю «владу». Зараз там дуже все погано, життя важке, зарплату не виплачують, людей «перекваліфіковують» у Донецьку. Окупанти ведуть себе по-хамськи, немов прийшли до себе додому, але натоптали смердючими черевиками, немов у душу залізли. Вони показують: «от прийшли Боги, а ви ‒ ніхто». Ціни на все зростають, словом, душать людей», ‒ розповідає Ірина, яка знає, що таке життя в окупації.

У жінки та доньок жевріє маленька надія, що раптом їхній тато живий.

Радіо Свобода

Джерело

<<У середу Львів прощатиметься з воїном «Азову»
>>Українці-захисники Азовсталі стали героями нових фігурок LEGO