50 вулиць в Одесі перейменують, зокрема, іменами героїв України та кавалерів ордену “За мужність”. Одну з таких, вулицю Черняховського, пропонують назвати на честь старшого солдата полку “Азов” Артура Савельєва. Історію 21-річного одесита з позивним “Гамп”, який загинув в Маріуполі, розказала кореспондентам Суспільного його мати Діана.
“Він мріяв про квітучу, незалежну Україну”, — каже про свого сина-військового Артура Савельєва його мати Діана. Два роки він служив у полку “Азов”, тож війну зустрів у Маріуполі:
“Він каже: “Я буду боротися і вбивати їх до останнього, наскільки у мене вистачить сил. В полон я здаватися не буду”. Я йому ще кажу, що полон різний буває. “Це питання не обговорюється!” — відповів він.
Діана Савельєва розповіла, що з 27 лютого Артур почав рідко виходити на зв’язок. Проте, запевняв її, що все добре:
“Батьку він писав повідомлення. Казав, що їх з дев’ятої ранку до ночі б’ють. Хочуть визначити, де наші позиції. Б’ють по житловим будинкам, аби ми відповідали, захищали й визначати, де ми знаходимося. І це все. “Ми тримаємося. Батя, все нормально”. І все. А потім настала тиша… 10 березня мені зателефонували, представилися: патронатна служба Азова. Савельєв Артур Юрійович загинув. Я сказала “дякую” і поклала слухавку. Тому що не поміщалося це в голові”.
Війна почалася в четвер. Вже наступного тижня в середу, близько опівночі, Артур загинув, згадує мати військового:
“Загинули, виходить, троє хлопців: Артур і ще два. Вдень вони там мінували, аби не було висадки десанту з Азовського моря. А ближче до ночі їх поставили на чергування. Їм показали позиції. На них трьох вийшла ДРГ — 12-15 чоловік. Сказали, що один двохсотий – передали їм по рації. Два трьохсотих. Трьохсотих теж не довезли й вони стали двохсотими”.
Питання з тілами військових — болюче, коментує Діана Савельєва. Побратими з Азову забирали загиблих на Азовсталь. Втім, через авіаудари знайти рідних малоймовірно, додала жінка:
“Де тіло сина, ми досі не знаємо, тому що сказали, коли хлопці йшли на Азовсталь, загиблих побратимів вони забирали з собою туди. Тобто не залишали в місті на роздертя. Їх зберігали в рефрижераторах на Азовсталі. Але потім, десь через рік, почала з’являтися інформація, що авіабомбу скидали й на ці рефрижератори. Тобто, частина загинула по другому колу”.
Артур любив гуманітарні науки: історію, географію. Мав багато мрій, а найбільше любив читати. У хлопця були мініатюри всіх світових бестселерів літератури, розповідає його мати:
“Артур дуже любив читати. Він читав. Він брав до школи. Він брав на прогулянки. Він під подушкою тримав. Він просто поглинав з великим задоволенням, з бажанням читання. Він був патріотом, який не хизувався. Він був патріотом в душі. Як кажуть: патріот — не той, хто у вишиванці, а той, хто в камуфляжі. Він мені казав: “Мамо, я захищаю і воюю не за чиновників, президента чи когось. Я воюю за свою землю, за свій народ. І мені байдуже, що вони там витворяють. Нехай це буде на їх совісті”.
У Артура Савельєва залишилися батьки, молодша сестра і наречена. Наразі він вже б мав закінчити Одеську академію харчових технологій. А ще хотів знімати кіно, — розповіла матір військовослужбовця:
“Ось це ціна нашої незалежності. Людина, яка дуже любила свою країну, яка була гідною людиною і громадянином, і молодим чоловіком. У нього було велике майбутнє. Він міг дуже багато зробити для свого міста, для своєї країни. У нього було бажання і можливості, а війна за незалежність обірвала життя”.
Про нагородження Артура посмертно Діана Савельєва дізналась від знайомих. Жінка каже, в той день вона знову усвідомила свою втрату:
“17 березня 2022 року зателефонували знайомі й сказали, що бачили указ Президента про нагородження Артура орденом “За мужність” третього ступеня посмертно. І того дня, скажімо так, я вкотре усвідомила, що зворотного шляху немає. І Артура теж більше немає. Це було в крамниці. Я звідти “вилетіла” вся в сльозах, ніби мені знову сказали, що мого сина більше немає. Другий рік пішов. От душу вирвали просто. Порожнеча. Біль і порожнеча”.
