Ганна Курцановська | СВОЇ.CITY
Дмитро Букарьов пішов добровольцем на фронт ще у 2014. З початком війни росії проти України “Білотур” приєднався до лав “Азову”. Він був у витоків заснування полку. Військова справа все життя приваблювала Дмитра. З початком повномасштабної війни “Білотур” разом з побратимами боронив місто Марії, де точилися запеклі бої. Потім була “Азовсталь”, вихід у російський полон і Оленівка. Дмитро був одним з тих українських військовополонених, кого перевели до “бараку смерті” в Оленівці.
Свої спільно з платформою Меморіал зібрали історії десяти українських захисників, які загинули в Оленівці. Вони мужньо захищали країну, кожен мав мрії та майбутнє. Але тепер герої живуть лише у спогадах близьких.
Дізнатись імена загиблих у Оленівці захисників можна на сайті спецпроєкту за цим посиланням.
Дмитро Букарьов народився в Хмельницькому, коли йому було 2 роки, його родина переїхала до Черкас. Тут Дмитро закінчив школу, вчителі відзначали його старанність, допитливість та принциповість.
Молодша сестра захисника Лада Лісова каже, Дмитра завжди приваблювала військова справа.
“Одразу після закінчення школи за направленням Черкаського приладобудівного заводу брат отримав освіту у Балтійському державному технічному університеті, де вчився на військово-морській кафедрі. Свою другу вищу військову освіту Діма отримав вже у Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського, який закінчив у 2022 році”.
Дмитро присягнув на вірність народові України, і у 1998 році його перевели на військову службу до Служби безпеки України. У серпні 2005-го повернувся до цивільного життя. Працював в Черкасах на різних посадах: інженера, начальника служби безпеки, журналіста.
“У 2014 році, коли російська федерація вчинила агресію проти суверенітету України, Дмитро не залишився осторонь і вирішив присвятити своє життя захисту Батьківщини. Йому не вдалось відновитись на службі в СБУ, тому брат пішов добровольцем на фронт — як рядовий вступив до лав добровольчого батальйону “Азов”. Коли батальйон увійшов до складу Нацгвардії України, Дмитра поновили у званні майора”.
“Білотур” стояв у витоків створення і розбудови “Азову”, саме з полком пов’язане все подальше військове життя, його професійне становлення та самовіддане служіння Україні.
Дмитро пройшов шлях від рядового до підполковника, став заступником командира полку із застосування артилерії. За роки служби проявив себе як високопрофесійний і безстрашний розвідник та артилерист, талановитий і досвідчений командир, для якого найвищою цінністю завжди було життя підлеглих. Дмитро виховав і загартував не один десяток артилеристів, провів чимало вдалих і ризикових операцій. Його цінували побратими, підлеглі і військове керівництво.
На початку повномасштабного російського вторгнення Дмитро разом з побратимами тримав оборону Маріуполя, де велися запеклі бої. До останнього робив все можливе для захисту України від російських окупантів. Разом з побратимами Дмитро був в облозі на “Азовсталі”, відбиваючи чисельні штурми ворога.
“20 травня 2022 року за наказом вищого військового керівництва вийшов з побратимами з “Азовсталі” та потрапив у так званий “полон за домовленістю”. Він, як і багато інших захисників Маріуполя, не дочекався обіцяного обміну. Мого брата вбили російські окупанти в Оленівці, де утримували українських полонених”.
5 липня попрощалися з “Білотуром” в ритуальній залі київського крематорія, а 8 липня “азовця” поховали у Черкасах. У Дмитра залишилися мати, двоє доньок, сестра та племінник.
“Мій брат був мужньою, виваженою людиною з глибоким пізнанням світу та постійним бажанням самовдосконалюватися. Для нас, рідних, це невимовне горе, ми втратили частинку світла. Брате, ти один з найкращих, твоя справа жива, перемога України буде і помста за вас також, а твоє ім’я буде гідно поціноване. Мені дуже пощастило мати такого неймовірного брата. Я дуже вдячна, що ти завжди був поруч, завжди на зв’язку, навіть коли ти був дуже-дуже далеко”.
СВОЇ.CITY
