У Маріуполі із перших днів було важко. На одного українського Захисника припадало 20 російських солдат. Але хлопці робили дива: виходили один на один проти танка, маленькими групами стримували величезні ворожі угруповання, майже з-під носа у ворога забирали поранених бійців. Шукати психологічну рівновагу чи роздумувати про страх, було ніколи. Адже поруч були побратими, які чекали допомоги і подальших розпоряджень. “Розуміння, що було важко вже прийшло після полону в Оленівці”, – так про оборону міста Марії згадує Андрій Куліков, сержант ОЗСП “Азов” з позивним “Рейнджер”.
Ось ще декілька суджень Андрія Кулікова, що прозвучали під час розмови:
- “За весь час перебування у полоні, ми жодного разу не бачили там Червоного Хреста”; – “Найстрашніше, що може бути в полоні це – втратити надію”;
- “У полоні я втратив 40 кілограмів. Тому можете зробити висновки як там було”;
- “Наші хлопці творять дива. Таких героїчних вчинків не було в сучасній історії”;
- “Нам треба більше важкого озброєння: танків, артилерії, авіації. Наші хлопці це все швидко опанують і будуть давати відсіч ворогу”.
ПЕРШИЙ ЗАХІДНИЙ
